Gregorian

Привіт, пітьма, старий мій друг

Я знов прийшов поговорити

Оскільки зір - це річ плазуча

Пустила корені, доки я спав

І образи, що були посаджені в моєму розумі

Й досі лишились

У звуках тиші

У безпочинних снах я брів один

По брущаткою викладених вулицях

Під ореолами ліхтарів

Я проміняв свій комір на холод та сирість

Коли мої очі засліпив

Спалах неонового світла

Що розділив ніч

Й торкнувся звуків тиші

І в світлі чистому я побачив

Тисяч десять людей, а то і більше

Людей, що розмовляли, не промовляючи й звуку

Людей, що слухали, не чуючи

Людей, що писила пісні, які ніхто не заспіва

Й ніхто не смів

Потурбувати звуком тиші

"Дурні" - сказав я - "Вам не відомо,

Тиша росте, мов рак

Почуйте мої слова, якими міг би вас навчити я

Візьміть мої руки, якими міг би вас дістати я"

Та мої слова, мов дощу краплі впали

Немовби ехом у колодязь тиші

І люди вклонились й помолились

Новоспеченому неону Боґу

І спалахнув попередження сигнал

В словах, що він створив

Сигнал, знак слів, знак слів пророків

Написаних на стінах у "підземці"

У просторому залі

І пошепки промовив

У звуках тиші...